гою, зрозумѣли Поляки, що найлучшою обороною для нихъ буде злученє Польщи зъ Великимъ князѣвствомъ Литовскимъ.
Польща и Русь вступаючи по̂дъ власть одного князя мали становити одно політичне тѣло, отже жь треба розважити чимъ ро̂жнилися ти̂ оба народы.
Правда, Русь и Польща говорять Славяньскою мовою. Но вона инакша у Русино̂въ а инакша у Поляко̂въ, бо розвивалися инакшимъ ладомъ. Такимъ чиномъ оба народы ро̂жняться не лише звычаями и обычаями, але й мовою, письмомъ и обрядомъ церковнымъ. Однымъ словомъ ти̂ двѣ Славяньски̂ вѣти стають двома окремыми народами.
Першу во̂дзнаку вчинила ро̂жниця мѣжь обрядомъ грецкимъ и латиньскимъ, особливо коли наступивъ роздѣлъ загальнои Церкви на Схо̂дну и Захо̂дну (869 р.).
Кромѣ сеи ро̂жницѣ були ще други̂, именно въ державномъ ладѣ и суспо̂льно̂мъ. Мы вже высше говорили, що за для вѣковои боротьбы зъ Нѣмцями наступивъ въ Польщѣ подѣлъ народу на два станы: воєнный и ро̂льничій. Въ нагороду за оборону краю надѣлювано лицарѣвъ всѣлякими выгодами та во̂дзнаками. Такъ и. пр. прово̂дъ надъ во̂ддѣлами воєнными, верховну управу надъ замками, повѣтами и цѣлыми удѣлами (землями) поручавъ король хороброму лицареви, именуючи єго начальникомъ, каштеляномъ, воєводою, старостою або обдаровуючи майномъ и т. д. Все те по̂дносило значенє лицаря и вывысшало єго по надъ ро̂вноправного колись кметя. Пильнуючи воєнного ремесла, во̂двыкавъ во̂нъ чимъ разъ бо̂льше во̂дъ працѣ коло ро̂лѣ а повернувши съ походу вважавъ тяжку працю коло землѣ за рѣчь него̂дну своєи воєннои чести. Польске лицарство (шляхта) добувши перевагу въ краю, мимо, безперестанныхъ боѣвъ зъ Нѣмцями, переймає во̂дъ нихъ нѣмецки̂ погляды о неро̂вности стано̂въ, бо то лише вплывъ єго въ краю помнажає и сей нѣмецкій ладъ єсть для него выго̂дный. На ладъ отже нѣмецкій поселявъ во̂нъ и полоненико̂въ воєнныхъ на своѣй землѣ, бо вони мали єму землю управляти и на него робити.
