другои. Такъ н. пр. коли въ р. 1596 уніятски̂ єпископы просили Польского короля Зигмунта III., щобъ нѣхто не важився обертати уніяцки̂ церкви на латиньски̂ костелы, король мусивъ имъ во̂дповѣсти: „Мы се закажемо въ королѣвскихъ добрахъ, но сего не годни̂ заказати въ шляхоцкихъ“. При такихъ обставинахъ падало бо̂льше та бо̂льше значенє короля, падавъ гнетеный наро̂дъ, слабла оборона краю а сама Польща розналася на багато дро̂бныхъ державъ, чимъ разъ менше дбалыхъ про цѣло̂сть державы.
Такъ розвивалася при Ягайлонахъ польска конституція а съ часомъ до̂йшла до высокои силы. Самоволя шляхты не знала ко̂нця-путя. Въ безперестанно̂й боротьбѣ съ королѣвскою властю, трохи по трохи во̂дняла въ неѣ всѣ права и присвоила собѣ. Шляхта не терпѣла жаднои власти, не лише однои особы (короля), но въ ро̂вно̂й мѣрѣ не зносила єѣ, коли вона выходила зъ волѣ цѣлого народу (се бъ то цѣлои шляхты). Реляційни̂ соймики не разъ во̂дкидали постановы сойму а першій лѣпшій повѣтъ гадавъ, що має право не по̂ддаватися праву постановленому волею цѣлого народу.
Великій князь Литовскій Казимиръ Ягайловичь, выхованый въ Литвѣ, любивъ сей край и тому навидѣвъ своихъ Рускихъ по̂дданыхъ. Уважавъ руски̂ права и звычаѣ та й такъ єго Русины шанували, що навѣть Великій Новгородъ нахилювався до єдности зъ Литвою. А сталося ее головно за для того, що Казимиръ дипльомомъ выданымъ на Виленьскомъ соймѣ 1447 р. знѣвечивъ несправедливу постанову Городельского зъѣзду и признавъ ро̂вноправно̂сть обохъ народо̂въ Литовцѣвъ и Русино̂въ безъ огляду на ихъ вѣру.
Той Казимиръ Ягайловичъ, бувши Великимъ княземъ Литовскимъ, присягавъ Литовцямъ, що не во̂ддасть Полякамъ Волыня и Подо̂ля а навѣть довшій часъ зволѣкавъ, чи припяти польску корону, чи нѣ. Та на останку, ставши Польскимъ королемъ, 1476 р. зводить удѣльне Кієвске князѣвство на Кієвске воєводство.
Наслѣдкомъ перемѣны во̂дносинъ Польщи до Литвы и Руси сталося, що вже при Казимирѣ IV., Ольгердово̂мъ правнукови, князѣ Трубецки̂ а дальше Ольшаньскій, Бѣльскій, Олельковичь и потомки св. Володимира, князѣ Одоевски̂ и Воротыньски̂ разомъ зъ своими удѣлами въ Сѣверско̂й земли, доброво̂льно
