Польщѣ задержати. Реформація появилася въ Польщѣ на засадѣ охороны шляхоцкихъ во̂льностей. Біскупы по̂дбурювали короля надати едікта проти дисіденто̂въ, а магнаты перенявшися духомъ лише своєи власнои волѣ, брали по̂дъ свою опѣку всѣхъ вызнавцѣвъ новои вѣры а навѣть деяки̂ біскупы явно противляться католицко̂й (римско̂й) церквѣ. Дисідентизмъ входить въ моду, стається признакою поступу. Кождый панъ бажає належати до якоись секты. Но якъ мода и примхи паньски̂ быстро змѣнялися, такъ и не диво, що й реформація въ Польщѣ якъ скоро принялася, такъ скоро й упала. Духъ вѣротерпимости (толеранціи) спріявъ сполученю двохъ народо̂въ, но треба було ще довгого часу и довго по̂дготовлятися, щобъ злити оба народы въ одно політичне тѣло. А на те мали злитися оба народы Литовска Русь и Польща, що бъ въ купѣ могли оператися напасти зверхнихъ ворого̂въ и спо̂льною дѣяльностю обопо̂льно по̂дносити значенє обохъ державъ. Польскій историкъ Морачевскій называє єдно̂сть Польщи зъ Литвою и Русею скорше номінальною якъ дѣйсною умовою вѣчного супокою проти власти хрестоносцѣвъ.
По̂сля федеративнои звязи кожда зъ обохъ державъ мала заховати свою окремѣшно̂сть се бъ то свою землю, свои праводавчи̂, судови̂ и адміністраційни̂ власти. И дѣйсно такъ було. Литовски̂ и Руски̂ землѣ зовсѣмъ розграничени̂ во̂дъ Польскихъ и, якъ, мы вже бачили, Литовско-рускими землями правили Велики̂ князѣ Литовски̂ зовсѣмъ самосто̂йно.
Бо по Витовтово̂й смерти ставъ Великимъ княземъ Литовскимъ братъ єго Зигмунтъ а якъ єго вбито, вступивъ на Литовскій тронъ братъ Владислава III., Казимиръ IV., що скоро опо̂сля ставъ Польскимъ королемъ. По̂сля єго смерти (1492 р.) Литва и Польща ще разъ мають окремыхъ князѣвъ. Оденъ сынъ Казимиро̂въ Янъ-Альбрехтъ бувъ Польскимъ королемъ а другій Олександеръ Великимъ княземъ Литовскимъ. Но во̂дъ коли Олександеръ ставъ Польскимъ королемъ, Литва вже бо̂льше не мала осо̂бного князя, обѣ державы съ тои поры стоять лише по̂дъ однымъ володаремъ.
Во̂ддѣлена во̂дъ Литвы и Руси сталыми границями заходомъ Литовско-рускихъ пано̂въ, Польща була въ очахъ Руского народу чужимъ краємъ. Поляко̂въ мали за чужинцѣвъ. Вони не могли мати жадныхъ урядо̂въ на Литвѣ и Руси, не
