Сторінка:Коротка Исторія Руси Стефана Качалы (1886).pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 26 —

мали права мати тутъ своєи землѣ, якъ се й було повторено на Берестейско̂мъ соймѣ 1544. р. Жѣнкамъ, що во̂ддавалися въ Польщу, Литовскій статутъ во̂дбиравъ право спадщины по̂сля ихъ родины. По̂дчасъ королѣвского приѣзду въ Литву, вся єго польска дружина мусѣла лишатися на границѣ, а скоро во̂йшли въ Литовско-рускій край, вважалися чужинцями або гостями и не мали права вмѣшуватися въ політични̂ справы. Ти̂ перегороды упали ажь по̂сля Люблиньскои уніи. Зъ во̂дси видко, що Литва и Русь, входячи въ федеративну єдно̂сть съ Польщею заховали свою політичну незалежно̂сть, мали незалежну землю и незалежну окрему внутрѣшню управу.

Паны Литовско-руски̂ добачаючи згубни̂ наслѣдки тѣснѣйшои єдности обохъ державъ, пильно берегли такій укладъ и дѣлали супроти замысло̂въ польского уряду. Ще въ 1526 р. просили вони Зигмунта I. коронувати сына свого на Великого князя Литовского лише для того, щобъ по̂днести Литовске князѣвство на королѣвство съ тою гадкою, що королѣвство не може злитися съ королѣвствомъ а мѣжь ними може лише бути федеративна звязь. Но Поляки були иншои гадки. Якъ нынѣ говорять Поляки: „Нема Польщи безъ Литвы и Руси“, такъ и перше думали и заходилися, щобъ Литва и Русь не во̂ддѣлилися, особливо що Польскій король Зигмунтъ-Августъ бувъ бездѣтный. Зъ нимъ выгасла родина Ягайлоно̂въ, що була політичною звязею мѣжь Литвою и Польщею. Будущій часъ грозивъ зо̂рвати ту звязь. Польско-латиньске сторонництво подвоювало отже свои силы, щобъ на завсѣгды зъєдинити обѣ державы. Але те сторонництво стрѣтило велику перепону въ Литовско̂мъ канцлерѣ Миколѣ Радивилѣ, ревно̂мъ протестантѣ. Не вважаючи на те Поляки все бо̂льшь та бо̂льшь змагають до свого се бъ то приневолити Русь до Польщи ро̂жными уніями то політичными то церковными.

Во̂дъ єдности Литвы съ Польщею за Ягайлы проминуло до Люблиньскои уніи около два столѣтя. За сей часъ прикладали Поляки всѣхъ своихъ силъ, щобъ ско̂лько мога усталити звязь мѣжь обома землями и злити ихъ въ одно політичне тѣло. Но симъ змаганямъ завсѣгды противилася Литва и Русь, опираючися на племѣнно̂й політично̂й окремѣшности своєи державы, такъ и на ро̂жницѣ въ суспо̂льномъ ладѣ, въ звычаяхъ и обычаяхъ, релігіи и мовѣ. Треба було згладити ти̂ ро̂жницѣ