Унія Польщи и Литвы по̂дъ властю одного володаря була доси лише федеративною. Длятого боролися и Литва и Русь проти Люблиньскои уніи, дивлячись на неѣ, якъ на централізацію.
Обѣ стороны подали на соймѣ проєктъ уніи. Поляки бажали повнои єдности Литвы съ Польщею въ одну державу, понеханя выбору во̂ддѣльного Великого князя, понеханя во̂ддѣльного сойму, управы, грошей и т. д. Мавъ ще, правда, позо̂стати титулъ Великого князя для самои Литвы, але хотѣли заховуючи єго властиво̂й Литвѣ, заховати ѣй тымъ чиномъ буцѣмъ тѣнь незалежности и за ту уступку прилучити чисто-руски̂ землѣ на вѣки до Польщи.
Литовцѣ зновъ бажали мати братній звязокъ съ Польщею, во̂льный выбо̂ръ спо̂льного короля для Польщи и Литвы, але Литва мала задержати окремый соймъ, грошѣ, власный урядъ, власне право а Руски̂ землѣ мали лишитися при Литвѣ.
Наслѣдкомъ такихъ собѣ противныхъ домагань, були споры мѣжь обома сторонами, а на останку Литовцѣ опустили соймъ протестуючи.
Щобъ зломити опо̂ръ Литвы, зрѣкається Зигмунтъ-Августъ своихъ великокняжихъ правъ надъ нею а Руски̂ землѣ доси зъ Литвою злучени̂, якъ: По̂длясє, Волынь, Подо̂лє, Кієвске князѣвство, Черниго̂вске и Украина во̂дорвани̂ во̂дъ Литвы и вони уво̂йшли въ складъ Польщи якъ провінціи. Король грозивъ непоко̂рнымъ, що во̂до̂йме во̂дъ нихъ староства а Поляки грозили, що не поможуть Литвѣ въ во̂йнѣ зъ Иваномъ Гро̂зьнымъ. Литовцѣвъ выдалено зъ Руси а замѣсть посло̂въ (депутато̂въ) заво̂звано уряднико̂въ до присяги на унію.
Унію отже оголошено позаочно, а ти̂, що королѣвскимъ примусомъ згаджалися на унію, хотѣли спекатися такои ласки зро̂внаня Литвы съ Польщею и казали: „Лишѣть намъ наши̂ права, вы нашихъ не знаєте, а мы вашихъ не розумѣємо“ и т. д. Не знати, якій конецъ выйшовъ бы съ тои путанины, якъ бы не знатнѣйши̂ и сильнѣйши̂ паны Литовско-руски̂, якъ Рускій князь Константинъ Острожскій, Кієвскій воєвода и головный виновникъ Люблиньскои уніи, Рускій князь Олександеръ Чорторыйскій. Вони по̂дписали постановы Люблиньского сойму. За ними по̂дписали ихъ сторонники, а опо̂сля поволѣ и други̂.
