своѣй присязѣ, що вона Семенова жѣнка. За той часъ заходилась єи мати всѣми силами, що бъ єѣ зъ во̂дси выдобути. Вона давала 100.000 золотыхъ за неѣ Гурцѣ, но во̂нъ не згодився, хочь Гальшка єго ненавидѣла. Всѣми силами бажавъ во̂нъ єѣ до себе прихилити, но Гальшка не подалася, хочь вже и князь Семенъ померъ. На останку и сама Гальшка вмерла збожеволѣвши, а Гурка таки не до̂пнявъ свого, бо ти̂ добра перейшли въ руки Константина Острожского.
Се коротка исторія Гальшки Острожскои, що выявляє намъ багато характеристичныхъ прикметъ тодѣшнёи поры. Исторія нещасливои княжны — се маленькій образъ Люблиньскои уніи. Польски̂ женихи сватають Гальшку за для єи майна, Поляки сватаютъ Русь за для єи багацтва.
По̂сля уніи роздѣлено Литовску Русь на воєводства: Витебске, Полоцке, Мстиславске, Миньске, Новгородске, По̂дляске, Берестейско-Литовске, Кієвске, Волыньске, Белзке, Люблиньске, Брацлавске, Подо̂льске, Руске (се бъ то Червоно-руске) и Черниго̂вске. Властива же Литовска земля обо̂ймала воєводства: Виленьске, Троцке, Ливоньске и князѣвство Жмудске.
Люблиньска унія зъ єи правами не тыкала Галицкои Руси, що єѣ ще ранче завоювавъ Казимиръ III., де Поляки обходилися, якъ побѣдники зъ завоєваными.
Права ухвалювано для Литовскои Руси. Правда, Зигмунтъ Августъ передъ своєю смертію зро̂внявъ такожь и Галицку и Подо̂льску шляхту съ польскою, але й опо̂сля права уніи Городельскои и Люблиньскои тыкались лише рускои шляхты латиньского обряду, а православна руска шляхта була выключена во̂дъ урядо̂въ и го̂дностей.
Въ то̂мъ таки 1569 р. старшина Льво̂вскихъ Русино̂въ, Васько Тихоновичь и Хома Бабичь, основуючися на актѣ Люблиньскои уніи, звернулися до короля ось зъ якимъ домаганємъ: коли Русины всѣхъ провінцій мають теперь ро̂вни̂ права съ Поляками, то було бъ несправедливо, коли бъ Льво̂вски̂ Русины ихъ не мали. На Варшавскомъ соймѣ 1572 р. 20 мая до̂стали вони дипльомъ, по̂сля котрого Львовски̂ Русины рускои вѣры мають ро̂вни̂ почести, права и привилеѣ зъ латинниками
