нихъ колегію въ Варміи, а 1569 р. Виленьскій біскупъ Валєрій Протасевичь покликавъ ихъ до Вильна. Єзуиты основали свои колегіи въ Познанѣ, Пултуску, Вильнѣ и т. д. и зновъ вщѣплювали въ Поляко̂въ нетерпимо̂сть, що якъ язя непокоила Польщу, бо Єзуиты ослабивши протестанто̂въ, всѣ свои силы звернули проти рускои вѣры (православія).
Такимъ чиномъ до політичнои централізаціи, введенои Люблиньскою унією, прибула щей релігійна нетерпимо̂сть, що на останку згубила Польщу. Годѣ отже заперечити важно̂сть Люблиньскои уніи, а навѣть треба ѣй признати велике значенє. Се була одна съ причинъ упадку Польщи. Пригноблено Русь, зъ сего выйшли ти̂ по̂знѣйши̂ заверухи, що стрясли всѣми частями Рѣчи-Посполитои, ослабили и Поляко̂въ и Русино̂въ такъ, що вже Янъ Казимиръ на Варшавско̂мъ соймѣ 1661 р. мо̂гъ выпророкувати роздѣлъ Польщи.
По смерти Зигмунта-Августа выбрано королемъ Генрика Валезія. Сей король за коротко володѣвъ, що бъ можь було про него що сказати. Хиба лише згадаємо, що во̂нъ першій присягъ на „pacta conventa“, де мѣжь иншимъ було постановлено: „Нѣкого не во̂льно карати або єму пакости чинити за вѣру“, се бъ то иншими словами значило, що дисідентамъ дадуть супоко̂й.
Дисідентами звалися всѣ, що не належали до латиньскои вѣры, а особливо розумѣлися православни̂ Русины, бо ихъ було найбо̂льше въ Польщѣ. Но чи дѣйсно ти̂ права дисіденто̂въ заховувано въ Польщѣ, побачимо дальше.
Король Польскій Стефанъ Баторій (1576–1586) р., розумный політикъ, не чинивъ пакости иншевѣрцямъ, але бравъ ихъ ще въ оборону. Во̂нъ мовлявъ: „Я король надъ людьми а не надъ ихъ сумлѣнємъ“. Коли жь єму представляли всѣ выгоды сполученя рускои церкви зъ латиньскою, таки не подався а сказавъ: „Славити Бога за те, що вступивши на польскій тронъ знайшли мы великій и сильный наро̂дъ въ згодѣ съ Польскимъ и Литовскимъ народомъ. У нихъ одна думка, вони ро̂вни̂ и обопо̂льно себе шанують. Мѣжь ними нема ненависти. Служба Божа во̂дправляється супоко̂йно и въ костелахъ и ру-
