Зразу до гетьманства Ружиньского найбо̂льшу повагу въ козацко̂мъ во̂йску мали намѣстники Великого князя Литовского, но опо̂сля по надъ всѣхъ иншихъ козацкихъ проводирѣвъ вславився князь Остапъ Ружиньскій не такъ воєнною славою, якъ тымъ, що по братнёму живъ съ Козаками. Всѣ давнѣйши̂ намѣстники Великого князя Литовского зъ высока и зъ горда глядѣли на нихъ, вважали козацки̂ товариства не чимъ лучшимъ, якъ своєю збройною челядю. Но Ружиньскій по козацки водивъ Козако̂въ въ похо̂дъ и зрѣкся паньскихъ роскошей и въ домашнёму житю. Лишивъ во̂нъ Козакамъ во̂льну раду и нѣ въ чо̂мъ єѣ яко намѣстникъ не обмежувавъ. Такимъ робомъ давне руске громадске право во̂дживає мѣжь Козаками и се причина, що Козаки и зъ иншихъ дальшихъ земель и староствъ радо горнуться до него. Тодѣ паны починаютъ докучати королеви и жалуватися; тому во̂нъ хотѣвъ Козако̂въ по̂ддати по̂дъ намѣстничу власть та мусивъ залишити и не мѣшатися, бо Ружиньскій съ Козаками багато єму помагавъ проти Турко̂въ. Съ тои поры, якъ Ружиньскій зъєдинивъ Козацтво по̂дъ одну гетьманьску булаву, почуло воно свою силу и стало себе вважати во̂льнымъ народомъ, що не дає жадныхъ дачокъ, не во̂дбуває жадныхъ повинностей а знає лише своє лицарске дѣло. Зъ сего часу розвинувся въ Козацтвѣ громадскій ладъ, воно само себе судило. Сами̂ собѣ выбирають гетьмано̂въ, не вважаючи нѣ на ро̂дъ, нѣ на майно, нѣ на королѣвску ласку. Въ лѣтописяхъ стрѣчаємо гетьмано̂въ безъ титуло̂въ, якъ Шахъ, По̂дкова, Скалозубъ и и. Козаки селилися по обохъ Днѣпровыхъ берегахъ, заселюючи землѣ нынѣшнихъ губерній: Кієвскои, Полтавскои и полудневои Подо̂льскои.
Спершу отже мали Козаки слѣдити за Татарвою и не давати ѣй переходити за Днѣпро. Но польскій урядъ не помо̂гъ нѣ Дашковичу въ єго плянѣ сильнои сторожи на Днѣпрѣ, нѣ Вышневецкому по̂дчасъ татарскои облоги на Хортицѣ. Иванъ Орышовскій, що гетьманувавъ надъ Козаками за короля Стефана Баторія, самъ готовъ бувъ занятися тою справою, якъ видко зъ єго сло̂въ записаныхъ у польского историка Бѣльского: „Скоро бъ построити замки на Днѣпровыхъ островахъ, то не лазили бъ до насъ Татаре, мы во̂добрали бъ у нихъ цѣлу Поднѣпряньщину, коли бъ лише захотѣли. Но мы волимо во̂дъ нихъ боронитися ажъ коло Самбора“.
