и поважали не розбираючи, чи се гербованый, чи простый не гербованый.
Польскій король Стефанъ Баторій въ своѣмъ універзалѣ мѣжь самовольными людьми выказує: бездомну шляхту, мѣщанъ и иншихъ „plebeae conditionis“ (простого стану).
Ходили въ Козаки не лише Украинцѣ-Русины, мѣщане та хлопы, що ихъ шляхта душила або змушувала до паньщины, но и дро̂бна шляхта, що у знатныхъ пано̂въ була на службѣ. Лучалося часто, що го́роды (мѣста) кро̂мъ правныхъ дачокъ терпѣли во̂дъ самоволѣ старосто̂въ та воєводо̂въ, отже жь мѣщане особливо молоди̂ и бѣднѣйши̂ приставали до Козако̂въ. Були й таки̂, що просто бажали битися зъ невѣрными для славы Божои або таки для власнои. По̂сля свѣдоцтва польского геральдика Папроцкого не лише лицарѣ зъ дро̂бнои шляхты, але й сыны знатныхъ пано̂въ ѣздили на Запороже вчнтнея ли царского ремесла и воєнного ладу.
Тодѣшній Кієвскій біскупъ Верещиньскій каже: „Багато переноситься на Украину боронити христіяньскои вѣры проти невѣрныхъ, для Божои славы и для славы свого лицарского имени“.
По̂сля польскихъ законо̂въ приводивъ шляхтичь зъ собою на войну то̂лько збройнои челяди, ко̂лько припадало на него по̂сля простору землѣ, якій посѣдавъ. Та челядь, привчившися воєнного ремесла, покидала часто своихъ пано̂въ и приставала до Козако̂въ.
Тодѣ ще въ Козацтвѣ не було нѣ суспо̂льнои, нѣ народнои суперечки, бо ще не були звѣстни̂ ти̂ суперечни̂ змаганя, що опо̂сля роздѣлили Козако̂въ и шляхту на двѣ окреми̂ ворожи̂ громады. Козаки ишли посполу съ пограничными старостами.
Въ початкахъ Козацтва, якъ мы вже бачили, простый наро̂дъ по̂дъ проводомъ шляхты йшовъ за добычею. Но по̂сля розвитку Козацтва шляхта своєю чергою бере участь въ воєнныхъ походахъ по̂дъ проводомъ досвѣдченыхъ людей съ простого стану. Пограничный наро̂дъ, набувши воєнного духа, понадъ всё цѣнивъ особисти̂ прикметы, а привилеѣ не мали тамъ нѣякои ваги. Оборона краю була призначенємъ житя. Ѣй всё служило. На останку, хто бъ тамъ и не приходивъ або не селився на Украинѣ, то безпечно̂сть майна або особы залежала
