Одначе захід сей недовів Степана Баторія до ціли: незадовольнивши нікого, він усіх підняв проти себе. З сёго часу и починається та велика боротьба двох початків: народоправного з паньско-правним, руского с польским, православного с католицким, що усе більше та більше займаючись, як тая пожежа врешті увесь підвенно-руский край огорнула. Не схотіла шляхта 6000 нових прибутнів до свого громадского стану приняти и заперечувала право короля на нобілітацію, себ-то на самовільну роздачу шляхетства: ні один сейм уклад новий Баторія ствердити не хотів. Не схотіла шляхта леєстровому козацтву попустити и права наданого королем: депутатів на сойм висилати и в виборі короля спілку мати, операючися на тім, що козаки не громадский стан який, а просто — війско найняте Річ-Посполитою за гроші. Така недорічність дуже вразила леєстровців. Стямили вони добре, що ранійш-пізнійш іх зустріне те саме, що тепер не-леєстрових; що и король и шляхта хочуть відняти найдороще добро іх — свободу.
Тогочасна іх дума показує се добре:
А як не будуть служить вірою и правдою
(каже король козакам)
„То я ім тоді другий подарок подарую:
„Хоробою іх подарую
„Хоробою тяжкою та важкою.
А козаки те зачували,
До свого отамана промовляли:
„Якою-ж то хоробою,
„Чи не свободою?
„То як-би вже от тою хоробою, що свободою,
То всім нам товаришам козакам
„Инших дарів и не треба!“
Страхаючись за свою волю леєстровики зъєднались з нелеєстровим своім брацтвом, щоб спільними силами спільне діло боронити. Нелеєстровці ж, на котрих ввесь тягар польскоі реформи мав спасти, в свою чергу и сами супроти неі оперлись; та не почуваючи на те за собою сили, вони ис крепаками стали єднатися.
Як вже відомо, увесь сельский не-шляхетний люд с самого часу Уніі, себ-то с 1569 року, був в безусловнім підданстві у шляхти. У такому паньскому краю, як була Річ-Посполита, не
