Сторінка:Коротка Исторія малоруского народа. Написав Иван Маркевич (1875).pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

супроти дужого ворога стати, зъєднали своі сили и відбивши під Білою Церквою и на урочищі Острий Камінь напади Жолкевского, вони переправились по леду через Дніпро и уміцнилися під городом Лубнами над річкою Сулою в урочищі Солониці. Тут іх Жолкевский навкруги обступив. Два тижні козаки не переставали битися, але голод и тяжкі хороби зломали іх силу. Вони здалися на умові, видати полякам гетьмана Лободу, Наливайка и полковника Мазепу (котрих потім и скарали смертю), вернути здобич, віддати війсковий скарб и розійтися по домах.

VIII.

Таким робом утихомирено другий козацкий рух, котрий те-ж не зміг осягнути своєі ціли: нелейстрові козаки мусіли повернутися у поспільство. Здавалося, що тепер на Вкраіні мусять запанувати польско-шляхетскі порядки. Одже ні; нова сила підоймилася народови на поміч. Тота нова сила була — Запорожє. Знаючи вже, під якими обставинами запорозке козацтво виробилося, погляньмо тепер на ёго орґанізацию и на ёго становиско в украінскій историі.

В порядках, що завели собі запорозці, виявився той идеал громадский, до якого прямував завсігди південно-руский народ, себ-то найширший розвій громадского житя; а виявився він найвидатніще тому, що народне чутя само собі позоставлене, чужим впливом не попсоване, могло розгорнутися тут вільніще и ширше.

Установи-ж ті були ось які: Усі громадяне були зовсім рівно правні; власть державну мало громадске сходьбище-рада; під іі суд належали усі нарівно. Рада обирала собі старшого, чи отамана; звали его кошовим для того, що власть его за кошем кінчилася. Кош на куріні поділявся: кожний курінь обирав собі курінного отамана. Старшина ся над своіми підвладними правувала, як знала, а по кіньці року мусіла раді одповідь дати и, коли допустилася якоі кривди, приймала од неі суд и навіть кару смертельну. Перепровадженє свого громадского идеалу мусіли Запорожці добути великою ціною; тай тільки на далеких степах, на котрих треба було кождоі хвилі боронити своє житя від небеспечних татарских нападів, змогли вони его перепровадити. Треба було и семейного житя при таких обставинах зречися: Запорожець не смів женитися, тай до Січи жінок уводити заборонено було під головною карою. Раз-у-раз маючи діло ис татарскими нападами Запорозці додали своій борбі из ними незабавки и характер религійний; бити воро-