гів Христовоі віри, боронити християн и за свою віру воювати, сталося однов из головних цілей запорозкоі Січи; тим-то кожний Запорожець, пристаючий до громади и клявся бути поборником християнскоі віри. Більше од ёго нічого не правили; не питалися навіть, з якого він народу, аби тільки християнин був.
Спочатку Запорожє було малолюдним, але чим більш право польске стало ширитись, тим більш людей из Украіни стало до него напливати. Захищене далекостев и неприступностев своёв Запорожє становиться сховищем для бездомців: суне туди и поспільство придавлене панскою неправдою; тікають туди від крепацтва й козаки нелейстрові, біжить тути ухиляючись від судів и шляхта свавольна. Для того-то Запорожє й відзивається так симпатично на реакцию козацку против шляхетских порядків; для того-то воно так щиро бере участь ві всіх революциях козацких, — бо люд ёго сам на собі перечув ту шляхетску неправду, и ми вже бачили, що вони дали ґрунт до повстання Косінского. Видівши, яку велику поміч кождий рух козацкий від Запорожців має, польский уряд хотів за беспечити себе від них. Але даремне він шляхті наказував, аби нікого в далекі степи й на Запорожє не пускати; чим більш польскі порядки давили нарід, тим більш множилось и число тих, що втікали; а як усмирили повстання Лободи и Наливайка, то козаки цілими хмарами на Запорожє посунули; назбиралося іх такого, що цілі ватаги почали по морю гуляти, та далекі турецкі землі рабувати. Атаманом таких походів був між инчими чоловік, що опісля став на чолі козацкого руху, — Петро Конашевич Сагайдачний; він з Запорозцями роспочинає цілий ряд блестячих нападів на Туреччину и тим здобуває собі славу на всю Украіну. А имя Запорожя, що и перш для придавленого козацтва и для простого народа було символом свободи, добуло собі тепер єще більш ваги яко головний пункт опори; усі великі й малі ватаги козаків, що з шляхтою продовжають боротися, починають себе Запорозцями звати, показуючи тим свою солідарність из ними. Саме имя „Запорожє“ виступає тепер ис своіх тісних границь; воно обгортає собою увесь нарід украінский, неприхильний до Польщі, и стається знаменом, коло котрого групуються народні сили. Так ёго розуміють не тільки Украінці але й уряд польский: уже с початку XVII-ого віку зве він Запорозцями, війском запорозким, всю козаччину и все,
