Погляньмо на це ширше: Сагайдачний зрозумів, що народови віра дороща над всякі инчі интереси моральні, и для того-то він релігійне питання и прилучив до козацкоі справи, бо тим ставив він козаків на чолі народа, яко поборників одного из важніщих ёго интересів. Думка про те, щоб благочестя піднести, не кидала Конашевича ані до самоі смерти, про знесеня уніі він дбав невсипуще; на оборону благочестя писав учені росправи; на панів, за іх утиск народа, засилав скарги до сойму; заводив школи усюди, аби рускій церкві просвічених поборників добути; заклав у Киіві брацтво; в 1620 році прихилив Константинопольского Патріарха, що проіздив через Киів, посвятити Иова на митрополіта, и епископів на опорожнені катедри. Одначе, дбаючи, аби до козаків прихилити прихильність народа, Конашевич не вдоволявся тим, що поставив іх на чолі релігійноі справи, а звернув увагу и на друге питанє, задумав він права и домаганя козачі на ввесь нарід розширити, а тим и заманути ёго до спільноі боротьби з Польщею. Єще на Запоріжю приймав він у козацтво крепаків, ремісників, міщанів и других; а коли вже добре утвердився на Вкраіні, то, користуючись з адміністративнёі слабости польского уряду, він як мож найбільш вербував поспільство до козачоі королевскоі служби.
Вербовка полків до королевскоі служби почалася ще раньше Сагайдачного. За-для недостатків фінансових, котрі виходили ис того, що шляхта на сеймах не давала урядови материяльноі помочи, король міг тільки незначну частину затяжного війска удержувати. Як же лучалася велика війна з сусідами, мусів він наємні ватаги збирати. А діялось це так: король настановляв якого небудь шляхтича полковником и казав ёму людей вербувати; ці мусіли явитися до війни на власних конях, у власній зброі, ще й на власних харчах, а по війні мали вони за своі втрати и за службу діставати нагороду. Через такі королевскі накази громадилися ватаги ріжного війска, а між иншими й ватаги козацкі. Такі козачі полки складалися не с самих козаків: були там и бідні шляхтичі и слуги и поспільство, були там и нереєстрові козаки, и бурлаки. Одже по війні такі ватаги, не одібравши нагороди за труди своі и за своі утрати, не росходилися, а кидалися надоложувати своє рабунком шляхетских и королевских маєтків; рабували вони и обірали усіх, не вважаючи ні на народовість, ні на стан, ні на літа и пол. Непорядки ті до ходили часом до того, що вже тра було затяжного війска, аби іх вгамувати. Як що ватаги козачими називалися, то простий люд уже й не переміняв назвиска, а приставав до козаччини.
