ківскоі віри навернути, тільки-ж шкода було и заходу. Єремія не то що не повернувся до предківскоі віри, а й зробився ще найлютіщим іі ворогом. Та й ніхто из перевертнів руских назад не вертався: православна церква тратила рід за родом, а в міру як рускі шляхтичі робилися зрадниками и ворогами східнёго благочестя, однісінькі козаки ставали ёго оборонниками.
За часів того сойму виступив ис посеред руского священства енергічний чоловік: то був Петро Могила, архимандрит печерский, що зъявився на сойм про діла церковні дбати. Образований, палкий, такий завзятий агітатор як перш був завзятий вояк, улесливий та хитрий, потомок молдавских князів, чоловік сей опанував уми рускоі шляхти на соймі, давав ій поради, підносив упадаючого духа и врешті так і зачарував, що всі в ёму спасителя батьківскоі віри бачили.
Митрополит киівский Ісаія, чоловік великоі старости, здавався непридатним для свого трудного уряду; ото-ж и скинули ёго, а на мість ёго обрали митрополітом Петра. Новопоставлений король Владислав IV. потвердив ёго в тому санови, а патріарх своє благословеньство прислав. Православна шляхта не помилилась в виборі; Петро Могила справді приніс благочестю великі услуги, а найбільше тим, що заклав Київску Коллегію, першу вищу начальну школу на рускій землі; вона мала великий вплив на розвій освіти руского люду.
Спогляньмо тепер, яку відповідь дала шляхта на соймі на другу половину бажань козачих, себ-то на домаганя прав політичних. Одже попускаючи в вірі сойм не думав и кроку ступити до розширеня прав козацких. Особливе роздражнило було панів те, що козаки, як лицарі Річи-Посполитоі, домагалися права голосованя при виборі короля. Шляхта безъусловно тільки себе одну уважала повноправною в сёму ділі, и сердитим оком дивилася на те, що хлопство и собі домагалося того, що до сёго часу тільки ій самісінькій належало. „Козаки величають себе членами Річи-Посполитоі“, казали на соймі, — „правда, вони члени, тільки-ж такі як пазурі та волося, що іх відрізують та кидають“. Не маючи відваги видати
