нові постанови против козаків, запротестувати против побільшеня числа леєстровців, не закидаючи навіть и слова про умови на Лозах Ведмежих, сойм у своій одповіді розмазався тільки лестивими та солодкими словами и непевними обіцянками. Було знати зараз, що шляхта тільки примовчує зі страху перед полками Петрижицкого, але зовсім не зрікаючись свого потайного пляну: знищити козаччину, и тільки дожидає кращоі доби, щоб взятися до ёго перепровадженя.
Отак-же и сойм до згоди не довів іх; вийшло хиба тільки те, що обидві сторони домаганя своі сформулували. Поляки уважали за законні ті пункти, що на Лозах Ведмежих стверджено, а козаки домаганя Петрижицкого уважали законом. Одні и другі завзялися перепровадити свою программу, а що ис того вийти мусіло, легко догадатися. Борба була неминуча. Ляхи добре зрозуміли, що козаків тільки тоді зможуть побороти, коли ім не дадуть можливости утікати на Запорожє, и там організуватися. На сей кінець казав гетьман Конецьпольский у 1635 році на Дніпрі фортецу Кодак покласти, а поклав іі Французкий офіцер Левассер Де-Боплян, той що написав такий цікавий опис Украіни. Козаки догадались, до чого се йде, и Запорозкий гетьман Сулима тогож таки року фортецу нову зруйнував.
Знайшли-ж ся між лейстровими козаками зрадники: вони видали Сулиму з ёго товаришами и іх у Варшаві четвертовано.
Оттак польска політика, що усе уміла засіяти між козацтво зерно зради, добилась користей для себе, тільки-ж не мала вона — собі на лихо — на-стільки сили, щоб ити консеквентно сею дорогою. По відомим нам Кураковским пунктам козаками іх старшинам визначена плата, длятого, аби іх интереси відділити від интересів других козаків, котрих пани хлопами прозвали и на папері права іх давно уже одібрали. Але призначити плату було мало, треба було и платити, та ще й платити у назначену пору, а польский скарб був завжди порожний. Так-ото козакам уже и кілька літ не давано плати. Магнати хотіли ще іх спинити ласкавостю, схиляючи до себе найповажніщих між ними людей, але козацка чернь запомічала зараз таких и не давала ім віри. По скараню Сулими на всій Украіні козаки в голос зняли скаргу на те, що ім плати не давано и вдалися ис скаргою до польского короля Владислава IV. Але даремно. Жаден король не став-би с такою охотою у поміч козакам як Владислав IV. Чимало
