Але як не хитро Кисіль то дарунками то чернечим хитрим словом засліпив очі людям, що мали вплив між козаками, то все-ж у козацкому війску поруч с лукавими и простосердними зрадниками була и частина непіддатних людей, таких, що іх Кисіль своім паньским словом взивав: nulla fides pietasque viris. Вони наче оті стоокі аргуси доглядали раз-у-раз питомих интересів козацких, в очу бачили правду, не боялися паньского грізного слова и не няли віри обіцянкам паньским. Тим часом, поки обдурені Киселем полки дожидалися грошей, вони лагодились на Запорожє рушити, рубали в густих и роскішних тоді ще лісах по берегах Дніпра и Росі столітні липи, тай з них собі чайки споряджали. Найзавзятіща, найубоща и найзначніща частина зъєдналася коло сміливого гетьмана Павла Бута, або тоже Гудзана, котрого разом с Сулимою люде охочі до паньских подарунків, невірні сини Украіни, панам були видали. Ёго вже в Варшаві й на карне місце виведено, але канцлер чогось у короля випрохав ёму прощеня, а може й те, що королеви самому хотілось тою ласкою виявити козацкому війску про свою неодностайність с панами, та про случай з ёго для себе й сміливого отамана придбати. Смерть товаришів, страчених на очах Гудзана, вчинила на ёго зовсім не те вражінє, якого здається сподівалися пани. Раз узнавши за неправду и кривду кожде право придбане лукавством та насильством, ёго дух и тепер не покидався свого переконаня, а вернувшись до гурту земляків своіх, заляканих, ошуканих, та запутаних — він тільки с палкого юнака став супокійним, енергічним чоловіком. Павло Гудзан або Павлюк, Павлюга, як ёго між козацтвом називано, вирвавшись з неволі, заховав був помсту до якогось часу, але тепер зъумів покористуватись из збурених голов, що Кіселева політика розъєднала; він перетяг до себе нелейстровців и ту частину лейстрових, що була під іх впливом. Отся-ж Павлюкова партия, котру назвемо партиєю завзятих, дивилася на старшину козацку, як на угодників паньских и зрадників народа и явно грозила іі помстою.
Настав 8. день Жовтня. Плати не видано, и партия завзятих під проводом Павлюка рушила на Запорожє. За Павлюком посунули усі виписчики и богато с полків війсковоі черни. Але більша половина полків и війсковоі старшини зісталися дома, так що в очах уряду польского лейстрові козаки осталися ще вірні Річи-Посполитій,
