й могло дати Полякам перевагу над страшною тоді усёму християньскому світови Турцією, а тепер в завзятій борбі с Річью Посполитою підняло на неі ворожі християньскому світови сили татарскі, та й врешті и польску силу зломало.
Участь Павлюка в побідах кримского хана и походи козацкі на морі дуже шкодливий вплив мали на интереси шляхти на Вкраіні. И козаки умірковані занялися теж тим вояцким завзятєм, про яке ще за часів Наливайка співано в думах, як бачити мож в думі зложеній на смерть Наливайка:
„Вдовин сину, вдовин сину,
Є ще в тебе братя,
А в братів твоіх козаків
Багацько завзятя.“
Почули козаки свою силу, спогадали славні часи Сагайдачного, Дорошенка, Тараса Трясила; тепер ім здалися мизерними интереси іх дотеперішні; поманула вже іх не плата шляхетска, а запорозке роздолє. Прибув Кисіль с комісарями до козаків, и побачив, що тепер уже не так легко утихомирити и партию уміркованих. Поки ще не оплачено було рочне, козаки не вдавлися и на розмову; як-же заплачено було и обіцяно 1000 козаків до лейстрових приписати, вони то и згодились на Запорожє не виходити. Тоді комісарі поневолили козаків, аби присягою Кураковскі пункти зміцнили; а коли козаки не згожувались, то комісарі навпрямки сказали ім, що коли вже Річ-Посполита супротив іх здійме меча, то зітре зі світа навіть и имя козаче: „Нехай краще тут звірь хижий плодиться, казали вони, ніж непослушне поспільство!“
„Заверюху підняти ви зможете“, додали комісарі, „але що взяти гору, то — з роду ніколи; а підете на Запорожє, то лишите тут жінок и дітей, тай сами не довго там перебудете. Чи рано, чи пізно, а все принесете своі голови під наш меч. Даремно похваляєтесь теж, що Річи-Росполитій израдите и на землі чужі пересядете. Ваша вітчина Дніпро, а иншого-ж Дніпра нема на всёму світови. Як рибі без води, так и козакови без Дтіпра не жити!“
„Наші слова, пише Адам Кисіль, зрушили так іхні варварскі хлопскі серця, що в не одного з очей ринули слёзи.“
Ще довго бурхотали козаки, та врешті-ж меншість, що до Кураковских пунктів приставати не хотіла, мусіла уступити перед
