перші упадуть в наші руки, аніж наші в ваші; але ми не сёго бажаємо, бо у нас и у вас одна рідна земля, и ліпше нам жити в братерстві и в згоді.“
Гетьман Томиленко прихилен був до козацкоі свободи, и пристав-би до Павлюка, але звичайно, як старий чоловік, потративший усі сили на козацких повстанях, не покладав надіі, щоб и теперішна боротьба привела до доброго кінця. Для того-то и не став він явно на сторону Павлюка, але и не забороняв Павлюковим послам козаків підмовляти. За те-ж угодники паньскоі власти начали рух против Томиленка на користь нового претендента на гетьманьство, переяславского полковника Сави Кононовича, и таки дійшли того, що Кононовича намість Томиленка гетьманом обрано.
Кононович був зайда московский; він був один з тих людей котрі интереси громадскі уважають ні-за-що, а тільки про своі власні дбають. Єму байдуже було, — чи козаки чи польска республіка пануватиме на Руси, аби ёму було тепло. Він так повернув діло, що розбогатів за малий час и став вже полковником. Відставши від козаків Кононович пристав до панів, та так нахилив іх до себе, що вони нераз честили ёго запросинами на своі бенкети, вечері та обіди, а він за те хапав и до польского суду давав небеспечних козаків. Пани ним не могли нахвалитися, а козаки завзятці тяжко ёго зненавиділи.
Довідавшись, що скинено гетьмана Томиленка и вибрано Саву Кононовича на гетьманство, Павлюк виступив против нёго, бо уважав ёго за безправного похитителя гетьманскоі власти. Вирядив він до Переяслава кілька тисяч добрих юнаків, за проводом Карпа Скидана и Семена Биховця, котрі схопили Саву и багацько другоі старшини тай привели іі до Павлюка. Зібралася рада козацка. Постановили по козацкому звичаю вязнів посеред майдану, виговорили ім гріхи іхні супротив війска, зраду козацкому ділу, тай смертю скарали. Оттож ся подія виспівана у пісни про Саву Чалого, що єсть оден из найкращих памятників поезиі украіньскоі. Передовсім гарні ті варіянти, де зрадника Саву не забивають в ёго власній господі, а везуть у путах, та на козацкій раді смертью карають. Та-ж сама рада, що судила Саву Кононовича и других старшин, вибрала Павлюка козацким гетьманом; Томиленко доброхіть поступивши ёму своє старшиньство зостався ёго другом и товаришом.
Оттоді Павлюковці завзяті почали уганятися за козаками, до шляхетского уряду прихильними. Порозбивавшись на невеличкі купи, вони на козацкі семъі прихильні до польских порядків страху наводили. Тим часом и ті, що перше козакували, збиралися до купи,
