Сторінка:Коротка Исторія малоруского народа. Написав Иван Маркевич (1875).pdf/46

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

тай на паньскі двори, городи и замки напади робили. Здавалось, що из сеі ворохобні виробиться поволи ціла революція украіньска.

XXII.

А тим часом на війну с Польщею уже вирушили турецкі війска, а польске війско було в дуже лихім стані. Для Польщі тяжкі хвилі настали. Павлюк добре се зрозумів и хотів допомагати Річи Посполитій усіма своіми силами на одній тільки умові, аби ёму на Украіні таку саму власть дано, як колись мав Сагайдачний. Але Річ-Посполита знайшла другий спосіб, щоб из біди викрутитись. Вона обовязалась заплатити и зараз таки заплатила данину турецкому султанови и кримскому ханови, заспокоївши свою пиху от такою правдиво-шляхетскою фразою (занесеною до умови): „Але відай, що робимо се все не по обовязку, а по добрій воли своій, у нагороду за твою приязнь.“ А тогді и зважилися своіми силами на козаків ударити.

Одіславши ото данину ворогам християньским шляхетскому уряду бракувало вже и грошей для війска, що мало против козаків виступити, а жовніри не одібравши плати, и в думку не приходили вирушити у похід; вони вже мали розходитись и за неоплату надгородити себе рабунком маєтків паньских. Даремне благав польский гетьман Потоцкий жовнірів, аби вони Річи-Посполитоі не кривдили, а ёго на хлопску зневагу не пустили; не встиг він тим жовнірів зрушити. Се так поразило було гетьмана, ёго паньске серце так ясно зачувало вже грядущий упадок шляхетского панованя на Вкраіні, що він, як свідчить шляхтич оден, часто навіть перед своіми прихильниками плакав. Врешті, коли ніякі прозьби не помагали, Потоцкий ударився ще на остатний спосіб пасивнёго мужества. Він сказав жовнірям, що воліє смерть як сором, и иде супротив козаків с кількома хоругвами польского війска, та с наймитами Німцями. Жовніри надумались. Та не мужество гетьмана іх навернуло, а просто те, що боялися, за крадіж и рабунки, які з безгрошевя робили, дістати інфаміі и баніціі, себ-то стратити судом шляхетских трибуналів честь и оборону законів. Поки оті жовніри були у війску, ім се не дуже шкодило, але скоро-б вони порозходились по всій Польщі, урядові пани над ними певне змогли-б перепровадити засуд. Страх перед такою недолею и примусив жовнірів гетьманови покоритись.