Сторінка:Коротка Исторія малоруского народа. Написав Иван Маркевич (1875).pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
XXIII.

Поглянемо тепер, що за сей час робилося у ворожому Польщі таборі. Ми бачили уже, що завзятці дивилися на уміркованих козаків як на зрадників, и утікаючи на Запоріжє, заклинались помстити ім. Тим-то и умірковані козаки не могли бути супокійні. Вони боялись, що голота за проводом Павлюка справдить свою грізьбу. Вони уважали себе и своє добро не беспечними и поки боротьба не на чій бік не переважувала, вони ще не прихилялись ні на чію сторону.

При такім розірваню козацкоі сили не могло бути між ними ані одностайности у повстаню, ані рішучих заходів до будучоі війни с Річ Посполитою. Павлюк до початку війни не хотів з Запорожя виходити, щоб ёго голота козаків не налякала. Він дожидався, поки ёго заступник Скидан підійме таку массу народа, котра-б потягнула за собою и уміркованих. Скидан почав універсали слати, закликаючи усю Украіну на Ляха піднятись. Задніпровъє почало козачитись. Коли-ж се на Вкраіні чутка пішла про бунт у польскому війску; тогді и більша частина уміркованих міркуючи, що бунтовливі жовніри вирушать з Украіни а іх лишать на відомщенє Павлюка, до ёго боку пристала. Перехід козаків, що в своіх рахунках обманулися, на бік Павлюка, у свою чергу и ёго ошукав: осторожно він тримався до того часу на низовях Дніпра, а тепер з диких степів посунувся в гору. Та тут козаки замість одного видовища узріли несподівано зовсім друге.

Павлюк не ждав на боротьбу с Поляками. Він бажав затягнути Польщу до війи с Турками, не сподіваючись, аби Річ-Посполита позбулась сеі боротьби соромною даниною; він знав, що став би тогді для республіки найпотрібнійшим в світі. Павлюк рвався стати другим Сагайдачним, а замість того попався на крівавий бенкет.

Польске війско виступило на козаків за приводом польского гетьмана Потоцкого; на зустріч ёму йшов Павлюк. Правою рукою польского гетьмана у сёму поході був Самійло Лящ, знакомитий своім війсковим талантом и лиходійством. При гетьмані був ще и Переяславский полковник Ілляш Караимович Барабаш, завзятий прихильник Польщі, с своіми товаришами. Оці вірні діти своєі землі знакомі добре с ділами козацкими нараджували гетьмана на погибель свого-ж люду рідного. Обидва війска під Кумейками здибались. Потоцкий, що вельми добре знався у справі війсковій, склав хитрий плян битви. Він зайняв сам на позицию добру пло-