Окольский, оповідаючи про се, дивується чому се Бог дав, що поляки за певну свою правду в війні сій, понесли с початку такі невдачі? „Я думаю — міркує він — що Бог зробив так для того, що більшість з наших панів, живучи від Украіни далеко, жадноі ваги війні с хлопами не давала, називаючи козаків паньскими вівчарями та мясниками й зневажаючи славу тих, що іх побивали! За те Бог нас и покарав; бо хоча між козаками нема ані сенаторів, ані воєвод, хоть вони хлопи, але за те-ж такі, котрим варт бути-б и Квінтами-Цінцінатами, коли-б право contra plebejos ім не шкодило.“
Після битви коло Голтви рушив далі Острянин и розіслав від себе кілька ватаг за-для вербунку нового війска; а тимчасом польске війско вміцнилося на 5.000 чоловік, що привів князь Єремія Вишневецкий.
Замірились ото поляки на Острянина напасти завчасу, поки ёго війско висилкою ватаг було трохи ослаблене, и 13. Червня на ёго під Жовнинами вдарили. З обох боків билися цілісенький день з однаковим завзятём и звірством, з однакою злостью и роспачью. У ночі Острянин втік с табора, бо козаки тієі-ж ночі вибрали нового гетьмана, Дмитра Гуню.
Новопоставлений гетьман, у таке страшне лихолітє, зъумів козацке оружє такою славою вкрити, якоі не мало воно й за часів козацкого панованя. Довідавшись про вибір нового гетьмана, поляки почали вести с козаками переговори, и післали для того хорунжого Дзика. — „Коли ви хочете помилованя — мовляв Дзик, — то чому так уперто с коронним війском бъєтеся?“ — „А як вашу милость звати?“ питаються козаки. — „Дзик“ відповів хорунжий. — „Иди-ж Дзику геть, — на те ёму козаки — щоб с тебе дзиковини не було!“ Ледве на випал гарматний одійшов Дзик, як разом на поляків з дві тисячи набоів стрілило. „Оттак, — каже сучасний поляк — ні шляхетскі титули, ні великі достойности, ні обширні маєтки не змогли хлопскоі сваволі встримати, що за свою волю и за житє своє повстала.“ Війна тяглась дальше. Не вважаючи на те, що з 14. до 20. червця поляки без перестанку винищували ватаги, котрі до помочі козацкому таборови сходились, усі іх зъусилья, щоб табор зломити, були надаремні. Врешті козаки, почувши, що незабаром надійде польний гетьман и приведе до поляків свіже війско с собою, признали те місце, де стояли вони, непридатним до битви.
