Украінці чи Малоросси, (або, як ще инше іх прозивають, Черкеси чи Хахли, Русини або й просто Рускі) живуть тепер не маленькою громадою, а и вздовш, и в шир, и в поперек роспросторили своі давні селидьби. Не в однім тепер и царстві живе народ сей, а аж в двох. У Австріі він оселив більшу половину Галичини и трохи не всю Буковину, а в Россіі губерніі: Херсонску, Подольску, Киівску, Волиньску, Люблиньску (Холмску Русь), частину Гродненскоі и Мінскоі, Чернигівску, Полтавску, Харківску, Катеринославску, землю війска Кубаньского, велику частину Воронежскоі губерніі и Курскоі, — та ще й далі роскинув своі села по губ. Саратовскій, Астраханьскій, Самарскій, Оренбурскій и по землі війска Доньского. Тепер народ сей хоч и живе одною массою на тих землях, утеряв и своє имя. Та се тепер один народ, з малими ріжницями. А колись в старину, ще в IX. віку, як кажуть літописці, теперішні Украінці ділились на кілька малих народців. Кожен з них сидів собі окреме и прозивався по своєму. Ті, що жили на західній Волині, звалися Дулібами; а що по Богу — Божанами; далі жили Велиняне і по Дністру — Тиверці; нижче, недалеко від моря — Угличі, а в Галичині — Хорвати. Від Дулібів та Велинян на схід сонця, на теперішному Полісю, жили Древляне; коло Дніпра — Поляне; по над Сулою — Суличі; у теперішній Черніговщині — Сіверяне.
Усі ці невеличкі народи, в купі з другими стародавними славяньскими колінами, що сиділи на землях, де тепер простяглася Россія, у половині IX віку, за проводом варязких князів, почали у государство єднатись. Киів, город Полян, зробився престольним городом того государства, а земля Полянска, або инакше Руска, стала першою між землями других Славяньских колін, що зложили з себе одно государство. Через те ж то и усі коліна почали зва-
