Якъ яке діло такого роду, що воно рішаетця присяжними засідателями, то придсідатель суда, якъ кончитця усе слідствіе, объясня присяжнимъ найглавнійши обстоятельства діла и закони, по якімъ наказиваетця таке преступленіе и объясняе по якій причини таке доказательство буде противъ підсудимаго, атаке у его пользу.
При такихъ объясненіяхъ предсідатель обовязанъ одначе дивитьця, щобъ не сказати такъ, якъ вінъ самъ думае о підсудимомъ, або такъ, щобъ замітно було, що вінъ говоре въ сторону підсудимаго, чи противъ его.
Затімъ предсідатель дае старшому изъ засідателей листъ бумаги, де написани вопроси: чи зроблено (совершилось) преступленіе? чи повиненъ у немъ підсудимий? чи зъ умисломъ вінъ зробивъ? коли вінъ повиненъ, то чи е причини буть милостивимъ до его, чи не ма? и присяжни засідатели уходятъ для ради у особу кімнату, куди вже никого не пускаютъ и вона стережется карауломъ, и самі присяжни не маютъ вже права никуди виходить изъ тій кімнати безъ дозволеня предсідателя суда.
Присяжни засідатели повинни знати, що рішеніе ихъ — діло важне, а для того обовязани положить рішеніе по совісти, якъ вони почувствуютъ въ серці и въ розумі після того, коли вони усіхъ вислухаютъ у суді и якъ отце усе вони зрозуміютъ.
Відъ ніхъ законъ не требуе, що бъ вони непремінно казали по якімъ именно причинамъ вони признаютъ підсудимаго повиннимъ и щобъ воні именно таке-то доказательство считали противъ підсудимаго, а друге — у пользу его.
Присяжни повинни тільки, якъ имъ велить присяга, передумати гарненько и добросовістно объ усіхъ доказательствахъ, що були въ защиту и противъ підсудимого, и сказати тільки по сердешному чувству, якъ воно у нихъ появилось.
Нехай вони не думаютъ о тимъ, що такій-то законъ за преступленіе або неправдивий, або строгій, и по цій причини не ослобоняютъ того, кого вони щитаютъ повиннимъ. Вони повинни знати що наказаніе не вони, а суддіи назначаютъ, а вони обовязани тільки сказати чи виновенъ, чи ні підсудимий.
