няючи російське слово доданням українського приростка, закінчення або зміни одної чи двох літер тощо. У багатьох випадках укладач Словника повизначав українські літературні слова як „обласні”, „застарілі” або „рідковживані”, щоб тим способом вилучити їх із складу української літературної мови. Також його фразеологія до деяких пояснень живцем перенесена з російської фразеології. Тим то виданий в 1960 році Словник П. М. Деркача не „допоміг би учням у самостійній творчій праці”, не „полегшив би учням заощадити їхній час у виконанні багатьох домашніх завдань, спрямованих на розвиток мови”, як висловився у передмові до цього словника канд. філол. наук С. П. Левченко. Навпаки, він обнизив би знання української мови в того, хто у вільному світі користувався б ним, бо призвичаїв би читачів словника засвоювати русизми і зрусифікований правопис.
Ствердивши такі недоліки цього Словника, НДТУТ вирішило проаналізувати його лексику і виправити помилки, що їх допустилися видавці в УРСР. Хоч виправлений Словник П. М. Деркача не дістанеться в руки українського громадянства в УРСР, зате він залишиться у книгозбірнях університетів вільних країн, як свідок і документ русифікації української мови, і як взірець чистої нескаліченої української літературної мови.
При співпраці українських філологів у вільному світі та на основі повноцінних українських джерел-словників, опрацьованих і виданих без нагляду та тиску вчених з Академії наук УРСР, Редакційна Колеґія у складі мґра Віталія Волкова, д-ра Наталії Пазуняк, д-ра Дана Богдана Чопика, д-ра Костя Т. Церкевича і мґра Никифора Щербини виправили Словник П. М. Деркача і достосували його попередній текст до норм української літературної мови та українського академічного правопису з 1928 року. Технічну працю над виправленням тексту і нове технічне оформлення виконали мґр Лонгин К. Церкевич та мґр Ольга Ляшкевич. Остаточну коректу тексту в новому виданні виконав інж. Теодор Тарахівський з панею Лесею Гевка-Печко. Мистецьке оформлення обкладинки виконав мистець Богдан Певний.
