— Не знаю, як тобі й сказать: Пилип із церкви прийшов та спить у клуні; ти не був, мабуть, сьогодні? Там чуть до бійки не дійшло: Петренкова рідня автокефальну хоче — „не розуміємо, нам, каже, на рідній мові“… Сміялися люди, а він аж запінився… Іди, когось да зaстанеш.
Марта зо зла та несподіванки, що сказав про оранку Гордійчин, не знала, що йому й сказати: умовлялися за хлопця, що пастиме, орати й ті клапті, а тут…
— На чорта й краще, — сказала вона: — пас-пас ціле боже літо, падав за скотиною, а в тебе совісти знайшлося тільки панську десятину виорати?.. Ми-ж умовлялися…
Петро дивився в землю, і твердо:
— Умовлялися — одно, а робота — друге.
Марта запеклася й безпорадно мовчала; тоді з кінця жоросту підвівся гонкий, білявий, з різкими рисами обличчя, Опанас, її тринадцятилітній син, і злісно сказав Петрові:
— Як така балачка, дядьку, до чорти вам більше пастимуть, а не я: виорали на панському, і кінець! А сьогодні я вже не пожену.
Гордійчин не ждав такої рішучої заяви, але, коли помітив, що Марта теж згоджується з думкою хлопця, почав його залякувати:
— А в суд не хочеш? Гляди, бач, щоб з вели-
