Ця сторінка вичитана
дивився місяць: одіяло мінилось, палахкотіло, а тремтючі тіні розбігались кутками і, здавалось, танцювали якийсь скажений танець… Місяць сміявся.
Стара прокинулась, звелась на лікоть і — здивована застигла; я засвітив злим, жовтим огнем одно око до місяця, Марійка соромливо закрила пазуху і гордо кинула чорну, блискучу косу на подушку: круторогий ще раз заскалив до зорі зуби і мов огненна птиця ночи шугнув у жовті хмари неба…
Товариш скінчив…
— Страждання, правда? — Ні, це тільки місячний сміх, а може…
Я мовчки запропонував Чубрієнкові закурити, він плямкнув тричі над економним моргунцем — погасив його, а думку скінчив, коли жевріла папироса:
— А може… це була любов… Не знаю…
