— Цс-сс, тихо, хлопці… Треба пропуск, а то кривий чорт угатить.
З кущів калини почувся нервовий голос:
— Огарок?
І легко стукнула об корч рушниця.
— Іскра!
Басом покотилась луна до калини.
— Ну, що?.. Сидить?
— Ага… не признається, хто з наших там?
— Гадиянова душа!..
— Тихо, ради бога!
Замовкли. Обережно цокнули затвори, заскрипіла у клуні фіртка…
— Спиш, товаришу? Хі-хі! Свіже сінце…
— Ведіть його до хати. Так, значить… А ти, Кузьма, постав вартового: і, розумієш, нітелень!
— Слухаю, зараз…
— Ну, до хати!
Сріблястим листом поклонився явір коло порога, як вели в невідому хату невідомого чоловіка на весілля смерти криваве…
Поклонився і зажурено зашелестів.
— Сідай, Байденко, так, здається, тебе величають? Гостем нашим будеш — погуляємо по-козачи, товаришу!
— Ха-ха-ха!
На комині затанцював од сміху лойовий кага-
