В нас, бачите, дівчата, а в його хлопці — не сила наша!..
— Багато міряв по світу, бабо, і я, — сказав нарешті Короп. Він не пам'ятав, як, коли саме закралася до нього така фраза, бо перед очима мерехтів синій степ, де він сидів був на розпеченій стежці, циркуль і геометричні фігури на збитій землі… І раптом — така балакуча баба, землемір, і знову циркуль… Короп непевний ще був своєї ролі: клюне — добре, не клюне — ще краще, — але він рішуче витяг з кешені циркуля.
Короп:
— Дайте полотнинку чисту: згубив чохла по дорозі…
— О! Така сама машинка була в того землеміра, — з якоюсь радістю згадала вдруге стара і обережно подержала шкільного циркуля в сухих зморщених руках, казала:
— Ще він мені й каже: „закотіть, тітко, настільника — план буду на столі накидати“ — я закотила, і як зараз оце вас бачу, пам'ятаю: такий мені страм — стіл немитий, і борщ поміж шпугами позакисав… Мої дівки тоді до машини в якономію ходили… Полотнинку? Я зараз…
— Старий, старий… Мартине! — загукала вона до клуні, і старий з червоною, на копаницю схожою бородою та припухлими очима, що раз-у-раз стікали сльозою, підійшов до хати: глянув
