дівка пхекала з радощів, і вони, здавалося, зовсім забули за Коропа та Мартина. Нарешті до вуха математика долетіло таємниче „циркуля має“, — він здригнув, і далі було солодке приказування старої:
— Поздоровкайся, поклонися…
— Чи ти зимувать там думаєш, чи що? — вигукнув за столом Мартин, і стара кулею влетіла до хати; з-під хвартуха вона витягла сиву паляничку і поклала її, запишавшись, на стіл; тоді Мартин витяг з-під настільника ножа з червоною колодочкою і, зрізавши цілушку з паляниці, поклав першу скибку Коропові.
Математик влучив хвилину, коли Мартин протирав свої очі, і вкинув маленький шматок хліба до рота, бо-ж не можна було обід без хазяйки починати, а їсти так хочеться, так…
— Здрастуйте! — проказала до Коропа дівка, з пошаною вклонившись та губами кокетуючи, а треба знати, що мала вона одну — нижню губу — особливу: товсту та велику, мов капиця, та не звернув був голодний математик ніякої уваги на таку непропорційність губів у дівчини!.. Він тільки вклонився, як стара зарапортувала:
— А диви, Усте: вилитий Забродчуків Олекса, правда?
— Ні, в них очі не такі — в Олекси.
— Та починай страву, чи ви ще довго будете чоловіка як на ярмарку оглядать?! — вигукнув з не-
