Він не скінчив фрази, коли хтось постукав обережно до кімнати, Кравчина незадоволено скинув з гачка защіпку, а тоді вже просунулася й голова хазяїна „Норвегії“ маленького, рижого єврея, з переляканими очима:
— Вам чай, господа, не нужно? — тихо сказав він.
Яша глянув на нього так, як повинен був дивитися салдат бредівської сотні, косо:
— Шо? А, чай… Мабуть, що… голосую за чай!
Але Кравчина не звик до чаю, бо в них на Херсонщині не дуже його долюблюють, а йому-ж ще раз треба побачити все на місці, заскочити до штабу, сьогодні може бути дощ, а головне, зіпсувала йому своїм голосом апетит Рижкина…
Він струнким салдатом, з погордою навіть на сміття, що летіло з глухого базару, пішов, сірий, як і небесна даль, до центру міста.
Коло штабу, куди прийшов Кравчина, на цей раз не було крику. Вартовий юнкер, мов той снігир, чепурився, рушницю він побідно поставив до щербатої стіни готелю (місце штабу), а сам пас очима оті крикливі тіні вулиці, що так голосно хвалили вітер:
— Ах, вітер який!
Але вітрові сьогодні, видно, зовсім не цікаво було слухати компліменти, більше — він був сердитий, бо струснув каштана так, що в старого аж сльози листом покотились…
