Любив він долинян здорово; було каже, жартуючи, до якої-небудь баби:
— Чи не чули, вчора я нове зілля од пристріту на березі знайшов: „картопляники“.
А вона як почне йому ті зілля всякі згадувати, думає й справді Гавриш якісь нові картопляники викопав! Тоді він подякує, сам усе це записує, а коли вже вона почне допитуватися, засміється, та:
— То я пожартував, бо ми з хлопцями вчора товченики на полі варили, а Кондратів Карпо (це мій, виходить, хлопець!) картопляники все згадував…
Баба тільки рукою махне: отак випитав у неї, як те зілля шукати…
Була ще у Гавриша Мар'яна на селі, — довга дуже історія, — але померла — зажурилася, як його до тюрми зануздали! Ой, там любилися так, що як заспіває було Мар'яна (а вона жила на моєму кутку), проклятий син буду, не можна спать, ну підводить тебе з сіна в клуні, аж ростеш наче, їй-бо!
Так одклепав Гавриш за того „Кобзаря“ три годи; були ще грішки за ним, правда, з Долинською економією: спалив хтось на другу ніч, як тільки Гавриша забрали до тюрми, але діло це якось потухло, бо таки часто горіли тоді не одні економії, а бува й дядько заможненький — дивишся, все наче гаразд, а він тобі до бога димом пішов!..
