Цю сторінку схвалено
«А працю ту, що виросла із поту
Твого гарячого в жнива,
Що сипалася зерном через гору
У кіш дубовий до млина, —
Забрали в тебе ми не так, як таті.
Але розбоєм в білий день,
Коли кипіло сонце на загаті,
І гукав півень до гостей!»
Кінь, запряжений у нового, кованого биндюга, стоїть уже давно коло воріт; на возі лежить засланий брезентом жатий перій, а в передку чорніє стара керея.
— Я поклав тобі, сину, керею про всякий случай, — каже до мене смутним, тремтячим голосом батько.
— 3 —
