Цю сторінку схвалено
важко, а сестра струснула на лице сльозами, примовляючи:
— Ой, матінко-вутінко, де ж нам тебе зустрічати, виглядати-и-и?..
— Не застуй світла матері! — вигукнув я з якоюсь люттю на брата, що сидів на лаві та дивився зляканими очима на хору.
Мені такий жаль та сум… У нашій хаті ще, як писав брат Петро, все по-старому, все благополучно: блискуча піч стоїть, поколупана до цегли, стіл чорний, аж вилискується під лепом і паляниця на тому столі з дрібком соли, а вікна низькі й малі — вони дивляться тільки на купу гною під повіткою, а більшою шибкою вгорі крайок лісу закреслюють…
— Таким, сину, як ми, — казав батько, — коли нема заробітків, нема жит-
— 6 —
