Наддніпрянське вкрилось, як і инші села, густими осінніми туманами.
Хати, здається, мов п'явки вп'ялися в мокру землю і стоять такі зажурені-зажурені та дощем-негодою прибиті…
Січе осіння мряка, оббиває вітер необставлені хати — хазяйство сільської голоти, бо…
— Гнила зима впала цього року — то підмерзає, то розтає… не вспіла промайнуть Покрова, як забіліло поле.
— О, даються в знаки такі зіми голоті: захарчує картопля — світу не радий!
— А втім, злидні…
— Тільки-но ви до хати, як напівгола дітвора шарахнулась на піч і з-за комина на вас визирають злякані бліді обличчя дітей.
— А бліді, мабуть, не од сала?
В хаті Штурми крім буряків, картоплі та капусти немає нічого. Бідний.
Далі ваше око впало з печи на піл — просто спустилось вмісті з білявенькою дівчинкою, котра видавлює з вікна воду.
На полу, під жердкою, стоїть ковганка: в неї стікає дощова вода з стелі.
