його пузата конячка затупала жвавіше: ударив по жижках…
Поїхали.
— Хто скликає? — сердито гукнув Кісіль — чорти його вказив-би… Тут ройка треба поймать, а його мордує…
— Большовики.
— Ум… Чорти червоні приїхали? — Кісіль злісно плюнув і — пішов до зборні.
Сходка клекотіла…
— Наша програма, брати, більшовицька каже, що розкладку повинні платити тільки багаті. Це — закон. Та й з чого бідний заплатить?
— Правильно, товаришу!
— Кого-ж, товариш, щитать багатим?
— Того, хто має більше трьох десятин.
— Кісілі, Тарани, Гордійчуки — от з кого будуть дубасить, а ми, Антон, сірі… Ха-ха-ха!..
— Підтягни очкурню, діду Кісіль!
— Чорте до те, синенько цвіте…
Довго і гарно балакав промовець. Нарешті спинився, запитав: якою-ж стежкою нам іти до кращого життя? За що йде боротьба?
— За волю і життя. Правдивий шлях, товариші, — шлях боротьби… Оце наш шлях.
Петро Цюпка крутнув головою: у його родилася думка — родився шматочок власного життя, такий сіро-жорстокий в своїй основі, що Цюпка чуть не крикнув: