не такі, як Мар'яна, а багатирки! Ні, хай ще пройде рік-другий, думає Мар'яна, а ми (за Мусія мислить) зіпнемося на ноги… І вона мимоволі гордує та пишається своїм чоловіком.
Вона солодко мріє, і мислі її, спотикаючись, біжать у минуле…
Справді, били її поляки за Мусія, багачі виселяти із села хотіли — всі так в'їлися, а зайшла комуна — прийдіте поклонімося Мар'яні! Наче великдень їй настав, і світ поширшав… боялися чоловіка, що землі комнезамам роздавав, і лащилися та піддобрювалися до Мар'яни — не пособилося…
— Така політика, дядьку Андріяне, — казав Мусій, коли виводив був бика з Андріянового двору: розкуркулювали в пень.
— Сам ти політика, чуми чорної гірша, — була відповідь Андріянова, і Мусія продражнили на селі Політикою… Андріяниха хватала на дорозі за роги бика, кричала:
