сті перекладчиком Кониського, бо на цілій роботі так і спочиває його рука, цілий він обвіяний його духом; крім того, в перекладі ті місця, що годилися з ориґіналом, полишено в цілому так, як їх переклав був Кониський, замінюючи тільки застарілі слова та ті його неольоґізми, що не принялися в нашій письменницькій мові — новіщими, загально вживаними висловами.
Порівнюючи переклад Кониського з ориґіналом, ми наскочили в першому на декілька, навіть довших уступів[1], яких у московському
- ↑ На стор. 84 після уступа, що кінчається словами: … «вимагає показувати любов до природи», йшли такі слова:
«Свою запозичену любов до природи Великорус звертає на такі річі, що видаються з сфери звичайних, оточуючих образів, і втішає свої очі штучно випещеними камеліями, маґноліями, рододендронами, а про те йому байдуже, що правдиве почуття, спосібне зловити й оглядати поезію природи, тут якраз не знайде природи. Таке чуття швидче відвернеться від оздоблених калік і повернеться до кленів, дубів, лип і беріз наших гаїв тай оглядатиме нештукований, хоч убогий, та не попсований, не покалічений світ божих сотворінь.»
Таксамо на стор. 91. після кінцевих слів: …«його духовий склад», ішов оцей великий уступ:
«Українська народня поезія реліґійна й супротивна аналізі. В душі Українця живе віра в красу, а аналіза нівечить віру, дробить суцільність тої постати, яку душа любить і оглядає. Та й те сказати: істота краси не дасться аналізувати через те, що ми не тямимо корінних причин узагалі. Можна аналізувати хиба той матеріял, у котрому визначається краса. Можна музичний стру-
