тексті не було. Можна здогадуватись, що Кониський робив свій переклад із «Основи», або з якогось давнішого видання, яке Костомаров пізніше (1872 р.) переробив та повикидав із цього те, що йому здавалося непотрібним. У нашому виданні ті уступи теж по-
мент розібрати на частини й вислідити частини найдокладніще: можна вислідити закони звуків, стежку передавання їх через повітря нашому чуттю, але не можна схопити й подати під дрібний розгляд причини вражіння, ще робить на нас сполука звуків. Бралися матеріялісти стежкою розгляду з'явищ дійти до істоти вражіння, котре впливає в нашу душу від краси. Отже нічого не добули з того. Французи, як сказано вже, народ глибоко непоетичний, ще в минулому століттю оповістили теорію краси, збудовану на основах його істоти у простому приподобленню природі. Ся думка прийшлася до душі Великорусам: її й за нашого часу говорили, й говорили щиро ті люде, в яких стало щирости говорити те, що вони справді почувають. Хто має в собі живу струну поезії, того нічим не можна запевнити, що у творах штуки нема духовної творчої сили; не можна через те, що він сам почуває ту силу. Таксамо жадним доказом матеріялізму не можна запевнити, що не існують духові основи того, хто почуває їх у собі й за тим не потребує жадних доказів, як, усе-одно, не потребуємо ми доказів на те, як холод чи тепло довкола нас, бо про це говорить нам наше тіло.
З життям поезії в душі, з почуттям краси, із вдачею розуміти її, міцно завязана свідомість моральности й добра. Матеріяліст розуміє в добрі користь. Коли він ізроду вже добрий, він свою добрість визначає тільки тим, що готовий робити другим те, що вважає за корисне. Найвище визначається його добрість тоді, коди він то змагається вчинити другому те, чого сам не визнає за
