Характером панування цього тіла було більшати й більшати, забірати чуже, проковтувати в себе ріжнородне й поневолювати, де можна, силою зброї, а де можна, силою хитрощів. Рим силоміць і зробився головою Італії, а потім усю Італію зробив Римом.
Москва зо своїми відносинами супроти Росії вельми скидається на Рим у його відносинах супроти Італії. Дивовижно схожі ті стежки, якими прямували Рим — до злуки в одне всіх земель Італії, а Москва — земель Росії. Тою стежкою було в них переселювання міст, а часом цілих околиць, і поселювання на підбитих землях військових людей, що повинні були бути засобом до асиміляції краєвих народностей і до сполуки частин ув одне. Таку політику Москва як-найвиразніще виявила за Івана III. й за сина його Василя[1], коли з Новгороду й його околиць, із Рязані, з Пскова і з Вятки живосилом виводили тубольців і розселювали їх по ріжних инчих руських землях, а натомісць перепроваджували «служи-
- ↑ Іван III. Василевич [1462–1505] підбив і злучив із Московщиною, між иншим, Новгород (1478) і звільнився зпід пановання Татар [1480]; він перший назвав себе царем (государем, див. стор. 97) Великої Руси й на зразок візантійських цісарів приняв за герб свого дому двоголового орла; Василь IV. Іванович [1505–1534] — здобув Смоленськ (це перший цар, що почав жити у Кремлі, збудованім італійськими архітектами й інжинєрами).
