дора єпископом у Ростов, хоч не заборонив йому жити в Володимирі. Мабуть, оті злочини Федора викликала опозиція, що зустрів він у Ростові проти своїх замірів верховодити церковними справами в Володимирі так, як він верховодив світськими в Ростові. Здається, Федор, виконуючи зпершу Андрієву волю, потім занадто вже силкувався показати йому, яку то велику вагу єпископова влада має і для самого князя. Андрій видав його на погибіль. Духовна влада, освячує, що правда, світську владу князя, одначе ж остання не дає, щоб її підгорнула під свою руку духовна; й як тільки духовна влада виходить на боротьбу проти неї, світська придавлює її. Так воно велося й опісля протягом усієї історії Великоросії. Духовенство допомагало князям прямувати до самовладства; князі шанували духовенство й вельми його підпірали; але кожний раз, коли тільки духовна влада не йшла поруч із самовладною світською, остання зараз же давала їй почути, що світська влада неминуче потрібна. Така взаїмна противага вела як не треба краще до діла. Инакше світська влада й не могла чинити: коли б вона піддалась була духовній, допустила теократичний принцип, то вже б тоді сама вона не могла була йти прямою стежкою, не добувала б освячення для своїх задумів;
