Сторінка:Костомаров М. Дві руські народності. 1920s.pdf/68

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Єдиним одхилом од православія, таким, що сяк-так потяг за собою народ, — була унія з римсько-католицькою церквою[1], але ж відаємо, що унію запроваджувано інтриґами й насилою за допомогою златинщеної шляхти; в народі вона викликала проти себе вперту і кріваву опозицію. Білорусини, як плем'я більш сумирне й піддатливе, сильніще підлягли гнетові обставин і більш показали нахилу перейти на унію, коли не з доброї волі, так хоч не змагаючися проти неї, коли вже змагатися не можна було инакше, як енерґічною боротьбою. Не те було на Україні. Тут народ, почувши насилу над сумлінням, піднявся велетнем на оборону своєї старосвіччини і свободи переконань; і останніми часами, перейшовши навіть на унію, зрікся її з більшою охотою, ніж Білоруси. Отак український народ, не даючи духовенству права безумовно освячувати факти, насправжки лишився вірним до своєї церкви більш, ніж Великоруси: він усе обхоплював більш духа її, ніж форму. За нашого часу неможлива річ, щоб на Україні вийшов який розкол за яку форму або обряд: на це згодиться кожен,

  1. Треба пам'ятувати, що ця річ писана в 1861. р., коли ще й чутки не було про штунду. До того ж, штунду викликали не обряди, а народня темнота й біда. В основі штунди лежить економічне питання. О. Кониський.