називає її «азбукою українського націоналізму» для 60. і 70. років XIX. ст. В основних своїх рисах вона не перестаріла й досі, й багато де в чому думки Костомарова справдилися таки на наших очах у цілому ряді прикладів.
Вже незабаром потому, як появилася розвідка в «Основі», її перекладено на українську мову у львівському журналі «Слово», пізніще подав її в перекладі[1] Ол. Барвінський у II. томі своєї «Руської Історичної Бібліотеки» (Тернопіль, 1886. р.), а ще пізніще цей самий переклад, виправлений і трохи перероблений, передруковано у збірнику українських писаннів Костомарова, в серії «Руська письменність», видаваній львівською «Просвітою», заходом Ю. Романчука.[2]
Певна річ, що в теперішній час, коли знову в такій різькій формі встали між собою відносини української, російської й польської народностей, нашій громаді особливо цікаво буде пригадати, як дивився на ці відносини в історичнім їх розвитку й як з'ясовував їх великий український історик.
- ↑ Про сам переклад див. ст. 106–110.
- ↑ «Дві руські народности» (переклад з російського) — Руська письменність IV, Львів, 1906, ст. 412–471.
