вих різько зазначується супротивність української й великоруської натури. В українських таких піснях виробляється краса слова й вислову, досягає правдивої мистецькости; людська натура, відпочиваючи, не вдовольняється простою забавкою, а визнає потребу надати їй таку прегарну форму, форму, що б не тільки бавила, а ще й підносила душу; веселість бажає обгорнути її стихіями краси, освятити думкою. Навпаки, в великоруських піснях такої катеґорії визначається тільки прямування втомленої прозаїчною працею натури — побавитися аби-чим на годинку, не ворушачи мізку, не займаючи серця, не рушаючи фантазії. Такі пісні в Великорусів існують не самі ради себе, а ради побічної декорації иншої, чисто матеріяльної втіхи, й тому частенько доходять до цинізму.
І у громадському, і в сім'євому життю Великорусів більш чи менш видко брак того, що в українському житті становить поезію; і, навпаки, в останньому мало того, що становить душу, силу й повагу першого. Великорус мало любить природу; в селян дуже рідко здибаєш на городі квітки — на Україні квітками пишається майже чи не кожний двір хлібороба. Цього не досить. Великорус має якусь ненависть до ростин. Я знаю приклади, де господарі вирубували дерева біля своїх
