такого необхідного — жінки? Десь ліворуч од Великої вулиці є веселі квартали, трохи пристойніші за ті доми розпусти в Галаті, що їх уже овіяно якоюсь легендою: там жінки сидять, мовляв, у клітках і як хижі звірі хапають чоловіків, б'ються за них і ладні самого чоловіка поділити поміж себе, тільки роздерши на частки. Доми розпусти на Пері — значно пристойніші: там ні життю, ані одягу чоловіка ніщо не загрожує, єдина загроза — його гаманцеві і його здоров'ю.
Чи це тому, що я ніколи не був у становищі чоловіка, що купує кохання, і мені хотілося хоч поглянути з боку, як це робиться, чи, може, гріх має якісь непереборні пахощі, що тягнуть до себе; але я стиха посувався за галасливою юрбою італійців. Була десята година вечора, це дужче пізно для Пери. У ці години на Пері вже тихо, її мешканці або сплять, або пороз'їздилися по дачних місцевостях — дуже весело над Босфором — в Бебеку й Терапії.
І раптом якась тінь перебігла неосвітлену вузьку вуличку, де йшли італійці, і сховалася в під'їзді на протилежному боці. Італійці спинилася тільки на хвилинку, але потім пішли далі. Я підійшов ближче й подивився.
На цих вузеньких бокових вуличках кожна кватиря (а вона займає іноді всі п'ять поверхів будинку) має окремий під'їзд: невеличкі кам'яні сходи й нішу. Поза нішею — двері, але вони в ці години завжди замкнені. Жінка могла сховатися тільки під цими дверима, не далі.
— Лі-ханум! — здивувався, я зазирнувши жінці в обличчя.
Що вона робила на цій підозрілій вулиці й для чого взагалі опинилася в Стамбулі? Я не розпитував, побачивши її зніяковілість, а натомість одверто розповів, чому саме потрапив сюди. Трохи опам'ятавшися від переляку, бо
