Так і тиняються шіркети від Стамбулу до Пери й од Пери до Стамбулу, аж поки не доїдуть до Еюбу.
Гей-гей! Романтики-французи вславили Золотий Ріг, як найгарніший куток земної кулі. Вода його, бачте, дійсно золота, а сонце якось на особливий кшталт відбивається в цій воді, а береги — сторожа мусульманського світу, а Еюб — варта цієї сторожі. Гей-гей! Я не побачив цієї краси. Вода Золотого Рогу — у масних плямах, з його майже непорушних хвиль визирають якісь стовбури й рештки затоплених барок, а по берегах, на кожній пристані чатують тепер суворі поліцаї в англійському умундируванні. Мінарети відсунулися на задній план, а на передньому стоять тартаки, якісь склади, бідони з нафтою. Так, тої давньої краси я не побачив. Я побачив інше. Я помітив, як молода Туреччина видирається з лабет отієї безглуздої романтити, як димарі заступають місце мінаретів. Посуньтеся, мінарети, вам скоро не буде місця на обрії! Оспівуючи романтику ісламу, європейці підлабузнювалися до його некультурности, підлещувалися, — а турецький нарід мав далі тягти ярмо відсталости, і в родині так званих цивілізованих націй було місце тільки для його, нікому нешкідливої, романтики, для пасивности, а не для динамічної творчої акції. Я побачив, що турецький нарід ударемнив пришелепуваті співи своїх „друзів“ і став над романтику.
Зійшовши на останній зупинці, я через галасливий базарчик, через мовчазне подвір'я мечету, де за ґратами тюрбе сховано клейноди султанів, пішов угору на кладовище.
Чому турецькі кладовища такі занедбані? Чи було це й раніш? Мені й тут хотілося думати, що тільки останнім часом мусульман занедбав кості своїх дідів, що це теж вплив часу. Проте — не беруся це твердити. Але я обійшов чимало кладовищ — і скрізь однаково.
