Зустрічаєтеся обидва з інтересом. І раптом покортить чоловікові розповісти вам щось з дуже інтимної галузи. Розповість, а за хвилинку пожаліє, що це зробив. І після того почне уникати вас, ніяковіти зустрічаючися, а згодом із люттю буде згадувати вас:
— „Оце та людина, що знає моє інтимне… Та ще як знає: з моїх власних слів.“
Я страшенно не люблю вислуховувати щось інтимне. Хай я краще сам домислюсь до нього, принаймні людина не матиме, завіщо мене ненавидіти.
Сказавши про це Лі-ханум, я узяв її під руку й ми почали мовчки спускатися на долину, до пристані. Ховаючи свою ніяковість од її інтимного, що я ненароком аж двічі підгледів, я присилював себе пустувати, співати, бігати…
Ми збігли з узгір'я й раптом почули за собою прискорені кроки. Якийсь турок поспішався наздогнати нас.
Довкола було вже майже темно. Десь попереду наближався галас вечірнього базару, кавя'рень і метушливих вулиць. Ми озирнулися назад. Червоне тло було прорізано фантастикою безформних могильних цвяхів, що немов коливалися у вечірньому повітрі. Турок наздогнав нас майже при виході. Його обличчя не було знайоме ні мені, ані, очевидно, Лі-ханум.
Він щось сказав, сміючись і простягаючи руку. Лі-ханум зашарілася і сказала мені пошепки, щоб не чув невідомий:
— Він думає, що ми, тут… дайте йому кілька піястрів, бо як зрозуміє, що ми чужинці, можемо потрапити до караколу.
Я вийняв 10 гурушів для чоловіка, який думав, що ми ходили на турецький цвинтар того саме, чого ходять
