не зважає, кожний їде й іде, як сам знає. Я перші дні довго чекав проміжку серед авт, потім біг на той бік. Незабаром навчився переходити, коли забагнеться. Ніхто мене не розчавив, як бачите.
Ми їхали автом наниз, до Галати. Їхали швидко. Раптом шофер майже спинив машину.
Серед вулиці лежав собака й байдуже дивився на авто. Шофер обережно об'їхав — це дуже важко було на такій вузькій вулиці.
Шофер був турок. Турки ще й досі дуже люблять собак і котів. Образити таку тварину колись вважалося за гріх. Тому й у прислів'я ввійшла безліч константинопольских собак.
Коли їдеш шіркетом на Пренкіпо або купаєшся в Мармуровому морі — бачиш серед моря два маленькі острови. Один — зрізаний, ледве визирає з води, другий — гострий. Це — Платі й Оксія. Там нічого не росте й там ніхто не живе. Ці дві темні плями якимсь дисонансом порушують яскравість рожевих островів.
Років окупації Антанта вивезла всіх собак із Константинополю на острів Оксію й потруїла там. Сучасні стамбульські собаки — молоді. Але ви чули, що таке атавізм? Молодий собака, що виріс уже після окупантів, якимсь інстинктом розуміє, що в турецькому народі живе зворушлива любов до кожної тварини.
Їх наповнено крамом: пахощами, одягом, галантерією, різними витребеньками. Вітрини блищать і ваблять. Але всередині нікого майже нема. Ввечері вітрини майже не освітлюються.
