Перейти до вмісту

Сторінка:Кость Котко. Сонце поза мінаретами. 1928.pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Терсіта з Іліяди, вони вважають себе на десять голів вищими од турка, що переміг імперіяліста, не затруївся отою отрутою й кінець-кінцем запровадив лад на своїй землі. Турки бо — азіяти! Турки бо — нижча раса!

І коли тепер турок нехтує білого емігранта й намагається ліквідувати еміграцію не лише з почувань приязни до нас, то нікому з емігрантів ніколи не спаде на думку, що вони самі спричинилися до такого ставлення. Ну, звичайно, у своїх власних очах вони бо — носії великої ідеї слов'янства, евразійства…

Михайло Володимирович любить запевняти, ніби кемалізм тримається тільки на багнетах, ніби справжні турки не визнають цього ладу. Цікаво, хто це такі, оті „справжні“ турки? Емігранти, поки не відірвалися остаточно від російського терену, поки там ще залишалися якісь звязки, поки жевріла надія на повернення, — сплітали йолопські побрехеньки про нас, очікуючи що-дня перевороту. У нас люблять говорити, що еміграція нічого не навчилася, навіть більш, вона випробовані методи оцінки ворожого політичного ладу спромогається переносити й на інші країни і тепер плещуть емігранти нісенітниці про близьке повалення ладу в Туреччині. Десять років очікування притупить хоч яке почуття. Не можна сказати, щоб еміграція переконалася в нашій силі — вона просто інтелектуально не досить розвинена, щоб належним чином оцінити ворога. Десь жевріє надія може й досі, але вона подібна до надій на друге пришестя… І еміграція займається не небесними справами, а своїми земними. Звідци й цікавість до Туреччини, звідци й надії на повалення кемалізму.

Але еміграції Михайло Володимирович так само не любить. Він пишається, що не має нічого спільного з нею.