— Я тут з 1919 року! — вихвалюється він: — та мать їх, оцих емігрантів! Врангель? а на . . . він мені здався?
Любить розпитувати Михайло Володимирович про порядки в СРСР. Його цікавить, чи в нас лад — певний, сталий. Дисципліна дуже цікавить Михайла Володимировича.
— Я за те, щоб порядок був! Я люблю свою службу справно сповняти! От я, як і в війську був, все робив, що мені накажуть. Троцький наказував — я робив. І гетьманові теж чесно служив, поки він…
Очевидно, якесь там непорозуміння у Михайла Володимировича з Павлом Скоропадським було. Не без того. Не любить він розповідати про гетьмана.
— А от як повернусь, теж чесно служитиму. Я за дисципліну й за порядок!.. Я б наприклад… з мене хороший би начальник гепеу був…
І перебиває сам себе:..
— А правда, що до гепеу тільки жидів приймають?
— Ні, неправда.
— А мене прийняли б?
— Є в ГПУ таке місце, куди б вас охоче прийняли, якщо за вами грішки якісь лишилися.
— І ніяких грішків за мною нема. Я на всю еміграцію положив!.. Я ж завжди за порядок був! Що вони тут інтриги всякі розводять та інтервенції?.. А до поліції теж не прийняли б?
Незручно мені якось дуже одверто говорити з Михайлом Володимировичем. Простак він, простак, а що як доповість куди слід, що я більшовицьку агітацію в голому вигляді розводжу? Заберуть мене отак у трусиках. Гола агітація, скажуть…
Отже й доводиться легенько балакати, легенько спростовуючи нісенітницю, на прикладах з емігрантської преси
