Сторінка:Кость Котко. Сонце поза мінаретами. 1928.pdf/130

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Він каже, — почервонів Гасан-бей, — що треба щось дати.

Я кинув урядовцеві 50 копійок, а Гасан-беєві погляд переможця й вибіг з чамайданом до каїків.

Вдруге я почув себе контрабандистом в Одесі. І уявіть собі, знов через той самий проклятущий халат.

Роздивляючися мої речі, молодий доглядач сказав:

— Новий.

І відклав халат набік.

У мене речей було значно менше від норми. Бо я ж не барахолити їздив за кордон. Я пояснив, для чого мені отой перкалевий халат ціною в 4 крб. 50 коп.

— Він новий, на жаль — сказав хлопець: — якби тут були якісь плями, хоча б чорнилом, можна було б пропустити. А так — нова річ.

І подивившися на моє стареньке вічне перо, що визирало з кишені, сказав:

— У вас, здається, є чорнило?

Я не схотів користатися з затушкованої поради й відповів сухо:

— Підчас переїзду вийшло все чорнило. Можу вам дати олівця, якщо хочете щось записати.

Халата було відкладено, а в конторі митниці мені сказали:

— От статут. От параграф. А це другий. Дуже неприємно, але ви мусите заплатити мита 62 крб. 50 коп.

Я подивився до статуту. Все було цілком правильно:

„Параграф один: за нові речі шовкові, вишивані мишурою — 125 крб. за кіло.

„Параграф другий: а також і за нешовкові“.

Все було правильно. Я мав приплатити ще 62 крб. 50 коп. Але це був надто великий накладний видаток, і я пішов до начальника митниці.