— Він каже, — почервонів Гасан-бей, — що треба щось дати.
Я кинув урядовцеві 50 копійок, а Гасан-беєві погляд переможця й вибіг з чамайданом до каїків.
Вдруге я почув себе контрабандистом в Одесі. І уявіть собі, знов через той самий проклятущий халат.
Роздивляючися мої речі, молодий доглядач сказав:
— Новий.
І відклав халат набік.
У мене речей було значно менше від норми. Бо я ж не барахолити їздив за кордон. Я пояснив, для чого мені отой перкалевий халат ціною в 4 крб. 50 коп.
— Він новий, на жаль — сказав хлопець: — якби тут були якісь плями, хоча б чорнилом, можна було б пропустити. А так — нова річ.
І подивившися на моє стареньке вічне перо, що визирало з кишені, сказав:
— У вас, здається, є чорнило?
Я не схотів користатися з затушкованої поради й відповів сухо:
— Підчас переїзду вийшло все чорнило. Можу вам дати олівця, якщо хочете щось записати.
Халата було відкладено, а в конторі митниці мені сказали:
— От статут. От параграф. А це другий. Дуже неприємно, але ви мусите заплатити мита 62 крб. 50 коп.
Я подивився до статуту. Все було цілком правильно:
„Параграф один: за нові речі шовкові, вишивані мишурою — 125 крб. за кіло.
„Параграф другий: а також і за нешовкові“.
Все було правильно. Я мав приплатити ще 62 крб. 50 коп. Але це був надто великий накладний видаток, і я пішов до начальника митниці.
